За даними обсерваторії Львівської політехніки 14 липня 1894 року денна температура становила +24 °C. У ті дні у Львові тривала загальнокрайова виставка досягнень, протягом якої відбувалися різноманітні конференції інженерів, літературознавців, гостям міста демонстрували нову трамвайну лінію, що вела до Стрийського парку тощо. У рамках виставки на полі, що знаходилося у Стрийському парку, відбулася міжміська гра між командами, що представляли спортивно-гімнастичне товариство «Сокіл» — Львів проти Кракова.

Матч розпочався 14 липня 1894 року о 17:00. Львів’яни грали у білих футболках та сірих гімнастичних штанцях, а гості — у білих футболках та синіх штанцях. Поєдинок судив професор Виробек з Кракова. На стадіоні місткістю 10 000 глядачів зібралося близько 3 000 людей. Гра тривала 7 хвилин — до першого забитого гола. Цей м’яч провів другокурсник учительської гімназії Володимир Хомицький, який діяв на лівому боці поля. Тактики й стратегії у діях футболістів майже не було — головним завданням було проштовхнути м’яч повз воротаря у ворота. Стійками воріт служили два прапорці, увіткнуті у землю.

Розвиток на початку XX сторіччя (1900—1914)

У 1900-х роках перші футбольні клуби виникають у багатьох містах України — ініціаторами є переважно молодь, студенти вищих шкіл. У багатьох містах першими гравцями були робітники та моряки з країн Європи.

«Сокільський рух», започаткований чехами у середині XIX сторіччя був причетний до розвитку гри у Києві. Перша команда — «Південь» (1902) складалася переважно із чехів. Згодом її перейменовано на «Сокіл». Одним з осередків київського футбольного руху Києва був Політехнічний інститут, студенти якого створили команду «Політехникі» (1906).

У 1911 році 6 київських клубів організували першу міську лігу: «Любителі спорту», Спортивно-Гімнастичний Кружок при Київському Політехнічному інституті, Кружок «Славія», Кружок «Спорт», Польське Гімнастичне Товариство та Кружок «Фенікс». Виграли турнір «політехніки».
У Львові спудеї першої реальної школи утворили ФК «Слава», що згодом став предком клубу «Чарні» (pl:Czarni) (1903), свою спортивну команду зробила четверта гімназія — КГС (Клуб Гімнастично-Спортовий, 1904). Цю команду через 3 роки перейменовано на «Поґонь» — у міжвоєнний період вона буде одним із флагманів польського футболу. Учні 3 та 6 гімназій створили команду «Лехія» (1905). У 1905 році вперше провели чемпіонат міста — перемогли «Чарні».
У першій одеській лізі (створена у 1911) брати участь ОБАК (Одеський британський атлетичний клуб), ОКФ (Одеський кружок футболу), шереметьєвці, «Спортинг-Клуб», «Вега», «Індо», «Турн-Ферайн» (команда німецького спортивного товариства) і «Флорида».

Міжвоєнні роки — УРСР

Осередками футбольного життя радянської частини України залишалися великі міста: Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк. Найкращі команди грали у Харкові — тодішній столиці республіки. Всі 7 першостей УРСР у 1921-31 роках виграли саме харків’яни.

Коли у СРСР вирішили організувати перший чемпіонат країни для колективів міст та республік, представник Харкова — «Штурм», став переможцем зональних змагань в Україні. У московських плей-оф, «Штурм» у півфіналі розгромив збірну Закавказької РСР — 4:0, а у фіналі несподівано переграв команду Ленінграду — 2:1.

Серед найкращих гравців 1920-х та 30-х рр. з першої столиці УРСР були футболісти збірної СРСР: Микола Кротов, Іван Привалов, Микола та Костянтин Фоміни та Олександр Бабкін. У 1927 році створено «Динамо» (Київ), яке стало флагманом українського футболу.

Саме «Динамо» було єдиною українською командою у найвищій лізі першого чемпіонату СРСР 1936. «Динамівці» зайняли 2 місце. Одними з найкращих футболістів країни були воротар Антон Ідзковський, захисник Костянтин Фомін, нападники Костянтин Щегоцький і Віктор Шиловський. Але за чемпіонство боролися тільки сильні московські клуби («Динамо» і «Спартак»), а найвищим довоєнним показником киян залишось віце-чемпіонство 1936.

Міжвоєнні роки — Галичина, Волинь, Закарпаття і Буковина

У багатонаціональному Львові було кілька сильних команд, кожна з який мала специфічну назву. Польські імена носили 2 найпотужніші клуби міста — «Поґонь» і «Чарні», які регулярно виступали у найвищій лізі. Сильною командою була і «Гасмонея», де грали євреї. Іншими провідними командами міста були «Лехія» і футбольна дружина спортивного товариства «Україна». «Поґонь» провела всі 13 довоєнних турнірів вищої ліги, «Чарні» — 7, «Гасмонея» — 2 і Лехія — один.
Всі галицькі команди виступали у чемпіонаті Львівської окружної ліги, переможець якої виходив до найвищої ліги. Серед не львівських дружин варто згадати колективи: «Ревера» (Станиславів) та «Юнак» (Дрогобич) «Поґонь» 4 рази ставала чемпіоном Польщі (1922, 1923, 1925, 1926). До національної команди Польщі викликали Спиридона Альбанського, Яна Васевича, Юзефа Ґарбєня, Мечислава Батша, але найбільшими «зірками» були Михайло (Міхал) Матіас і нападник Вацлав Кухар. Тренував львівський клуб австрійський спеціаліст Карл Фішер.

У першому (та єдиному довоєнному) Кубку Польщі львівська «Спарта» дісталася до фіналу, де програла краківській «Віслі» (0:2). Після вторгнення радянських військ у вересні 1939 усі клуби ліквідували, створивши натомість нові з «пролетарськими» назвами: «Динамо», «Спартак» та ін.
Найсильніші команди Волині: ВКС (Військовий Клуб Спортивний), «Гасмонея» та «Сокіл» (усі — Рівне), ПКС (Луцьк) грали у Люблінській окружній лізі, але на загальнопольському рівні успіхів не досягали.
Центром закарпатського футболу був Ужгород. Найпопулярнішою командою краю став Спортивний Клуб «Русь», створений у 1925. Ця команда була постійним переможцем першості Закарпаття у 1929—1934 роках. СК «Русь» вигравав чемпіонати Словаччини у 1933 та 1936 роках і був одним з найвідоміших клубів країни. Команда почала одною з перших у світі літати на виїзні ігри на літаку за що отримала назву «літаюча команда вчителів». Найвідомішими закарпатськими гравцями міжвоєнного періоду були воротар Олекса Бокшай і нападник Ґеза Калочаї. Бокшай, який у 1937 перейшов з «Руси» до празької «Спарти» став наступником легендарного голкіпера Франтішка Планічки і, окрім багатьох чемпіонських титулів у внутрішній першості, виграв Кубок Мітропи. Уродженець Берегового Калочаї грав у «Спарті» у 1932—1937 рр., був володарем Кубка Мітропи і виступав за збірні Чехословаччини та Угорщини.

1940—1961

Німецька окупація не заважала проводити футбольні матчі на заході України, де у 1942 році навіть організували суто українську лігу, що об’єднувала клуби усієї Галичини. У 1942, 1943 і 1944 рр. чемпіонами ставали відповідно «Україна» (Львів), «Скала» (Стрий) і «Ватра» (Дрогобич).
В Києві влітку 1942 року провели турнір, де виступали угорські, німецькі та румунські військові частини й дві українські команди — «Рух» і «Старт» (або ж по-іншому «Хлібзавод», бо там працювало більшість гравців колективу). Найвідомішими іграми стали зустрічі «Старту» з командою «Флякельф», перша з яких закінчилась перемогою українців 5:1 і було проведено матч-реванш. Через 3 дні — 9 серпня 1942 року «Старт» вдруге переміг німців — 5:3. Після цієї зустрічі відбулися арешти та розстріли київських футболістів, а гра згодом отримала назву «Матч смерті».
Характерною особливістю перших післявоєнних та 50-х років в українському футболі став прихід у найсильніші клуби великої кількості талантів із Закарпаття, серед яких: Ернест Юст, Дезитерій Товт, Михайло Коман, Василь Турянчик, Йожеф Сабо, Ференц Медвідь, Йожеф Беца.

У 1930-х роках у вищій лізі СРСР регулярно грало лише «Динамо» (Київ). «Стахановець» із Сталіно (зараз — «Шахтар») провів у еліті сезони 1938—1941 і повоєнні 1949—1952. Від 1955-го клуб став постійним учасником найвищого дивізіону. Періодично у «вишці» з’являлися харківські команди «Локомотив» (1949,1950,1953 та 1954) і «Авангард» (1960—1963). До «сборной» футболістів «Динамо» чи «Стахановця» майже не викликали.

Першим гравцем українського клубу, який вийшов у матчі за СРСР став Віктор Фомін у 1955 році. Лише кілька поєдинків зіграли Віктор Каневський (5 ігор) і Олег Макаров (1), а стабільним гравцем збірної з українських футболістів став тільки півзахисник київського «Динамо» Юрій Войнов — єдиний представник українських клубів на чемпіонаті світу 1958, де виступав Радянський Союз. У складі збірної він став чемпіоном Європи 1960 року.

У 1954 «Динамо» вперше завоювало Кубок СРСР. З 1957 року головним футбольним функціонером у ЦК КПУ став Володимир Щербицький, з чиїм іменем будуть тісно пов’язані успіхи та вплив найсильнішого в УРСР футбольного клубу «Динамо» (Київ).

У 1961 році вперше у історії чемпіонатів Радянського Союзу переможцем стала команда з-поза Москви — київське «Динамо». Того ж року Кубок здобув «Шахтар» (Сталіно). Український футбол ставав дедалі помітнішим на всерадянській арені.

1962—1975

У 1960—1963 рр. у вищій лізі виступав харківський «Авангард». На чемпіонаті світу 1962 року за збірну СРСР у нападі грав київський «динамівець» Віктор Каневський.
«Динамо» (Київ) під керівництвом Віктора Маслова 1966—1968 роках повторило рекорд ЦСКА (Москва) перемігши у 3 чемпіонатах СРСР поспіль. У 1966 році відрив киян від «срібного» призера, ростовського СКА досяг 9 очок (тоді давали 2 очки за перемогу). Найкращим футболістом країни 1966 назвали півзахисника «Динамо» Андрія Бібу.

На англійському чемпіонаті світу 1966 основним гравцем основи був Йожеф Сабо, а Валерій Поркуян, Віктор Серебрянников та Леонід Островський з’являлися на полі лише у деяких іграх. Радянський Союз дістався до півфіналу — досягнення, яке збірній вже не вдасться повторити чи перевершити.
У 1969 році Кубок СРСР вперше і востаннє здобуває команда з першої ліги — «Карпати» (Львів).
У період від 1965 до 1975 року «Динамо» (Київ) тільки 1 раз опускалося нижче від 2-го місця в першості СРСР (7 позиція у 1970), підсумок тих 11 сезонів: 6 чемпіонств і 4 віце-чемпіонства. Коли закінчили виступи головні «зірки» московських клубів 1960-х років: Валерій Воронін та Валентин Іванов з «Торпедо»; Альберт Шестерньов і Володимир Пономарьов (ЦСКА); Галімзян Хусаїнов («Спартак»); «динамівці» Ігор Численко та Лев Яшин, то відсоток гравців у національній збірній СРСР з Києва збільшився.

Серед 14 учасників ЧЄ 1972 (віце-чемпіонство після поразки у фіналі від ФРН — 0:3) 6 гравців представляли клуби УРСР — «Динамо», «Шахтар», «Зорю» і «Карпати». Того року чемпіонат сенсаційно виграла «Зоря», «Динамо» було другим, а 6-е місце посів новачок «вишки» «Дніпро», де наставником працював молодий тренер Валерій Лобановський.
Колишній нападник київського «Динамо» повертається до Києва і з динамівського колективу ліпить сильну навіть за європейськими мірками команду.

«Динамо» здобуває Кубок володарів кубків і Суперкубок УЄФА 1975. «Золотий м’яч» найкращому гравцю Європи від «Франс футболу» отримує нападник киян Олег Блохін. Лобановського призначають наставником «сборной».

Блохіна визнавали найкращим футболістом України у 1972, 1973, 1974, 1975, 1976, 1977, 1978, 1980 і 1981 роках та найсильнішим гравцем СРСР у 1972, 1973 та 1974 роках.

1976—1991

У 1974—1977 роках серед 16 учасників вищої ліги чемпіонату СРСР було 6 команд з УРСР, тобто — 37,5 %. Це був найвищий показник за всі роки існування чемпіонату СРСР (таке саме трапиться в останній першості — 1991).

«Динамо» (Київ) ставало чемпіоном у 1977, 1980 та 1981 роках. У 1979 році віце-чемпіоном країни стає донецький «Шахтар», а найкращим бомбардиром та гравцем року є нападник Віталій Старухін.
Після стабільних успіхів київських «динамівців» Валерія Лобановського знову призначили тренером національної збірної СРСР (1982—1983 й 1986—1990).

На початку 1980-х у Дніпропетровську зібрався колектив футболістів, який почав боротьбу за медалі у радянських першостях — Сергій Краковський, Микола Павлов, Геннадій Литовченко, Олег Таран та Олег Протасов. «Дніпро» виграло першість Союзу у 1983 (під керівництвом Володимира Ємця) і 1988 (під керівництвом Євгена Кучеревського).

У 1984 році найкращим футболістом країни назвали Геннадія Литовченка, у 1987 — Олега Протасова. Протасов встановлює рекорд результативності сезону 1985 — 35 голів, отримав «Срібний бутс». Цей результат (35 голів за сезон) став найкращим у всіх першостях СРСР.

Олег Блохін виходить у лідери за кількістю матчів, голів як за «Динамо» так і за збірну СРСР.
Київське «Динамо» виграє Кубок володарів кубків 1986, а на чемпіонаті світу у Мексиці 1986 серед 11 гравців основного складу 8 представляли «Динамо». «Франс футбол» визнав Ігоря Бєланова найкращим гравцем Європи 1986.

Київських «динамівців» — підопічних Лобановського, називають найкращими футболістами СРСР: Анатолія Дем’яненка (1985), Олександра Заварова (1986), Олега Протасова (1987), Олексія Михайличенка (1988).

Футбол у незалежній Україні (1991- …)

Федерацію футболу України створили у 1991 році. Першим президентом ФФУ став Віктор Банніков. Наступного року організація стала членом ФІФА та УЄФА, але жеребкування відбору до чемпіонату світу 1994 відбулося перед цим. Новостворені пострадянські федерації (окрім російської) до початку кваліфікацій до чемпіонату Європи 1996 грали тільки у товариських зустрічах. Чимало гравців провело кілька напівофіційних ігор за Україну, але потім висупало за Росію (наприкл. Олег Саленко — найкращий бомбардир ЧС 1994, Юрій Нікіфоров, Ілля Цимбалар).
Чимало сильних гравців повиїжджало за кордон, від колишньої радянської система підготовки юних гравців залишилося дуже мало.

Першим чемпіоном України стала сімферопольська «Таврія», яка перемогла у вирішальній грі «Динамо» (Київ). Всі наступні чемпіонати (аж до 2002) вигравали кияни. Збірну формували на основі «Динамо», куди в 1996-у після кількох років праці на Близькому Сході повернувся Валерій Лобановський.

1996. Чемпіоном і володарем Кубка України стало "Динамо”.
1997. Збірна України зайняла друге місце в отборочной групі чемпіонату світу, пропустивши вперед чемпіонів Європи Німеччину й обійшовши Португалію. Однак у стикових матчах програла Хорватії (0:2 і 1:1) багато в чому через украй необ’єктивне суддівство. Чемпіоном України стало "Динамо”, володарем Кубка – "Шахтар”. Восени "Динамо” вдало виступило в Лізі Чемпіонів, обігравши "Барселону”, ПСВ і "Ньюкасл”, вийшло у чвертьфінал.
1998. "Динамо” Київ продовжило вдалі виступи в Лізі Чемпіонів, обігравши, зокрема , лондонський "Арсенал”.
1999. Збірна України зайняла друге місце у відбірковому турнірі чемпіонату Європи, пропустивши вперед чемпіонів світу Францію й обійшовши Росію. Однак у плей-офф вона зненацька програла Словенії (1:2 і 1:1). "Динамо” (Київ) стало чемпіоном і володарем Кубка України, а так само втретє у своїй історії півфіналістом Ліги Чемпіонів, обігравши у чвертьфіналі її торішнього переможця мадридський "Реал”.
2000. "Динамо”, що втретє підряд виграло і чемпіонат і Кубок, дійшло до другого групового турніру Ліги Чемпіонів, у якому незважаючи на дві поразки на старті, потім узяло 10 очок з 12 і ледь не обійшло майбутнього переможця – "Реал”(Мадрид). Уперше відразу два представники з однієї східноєвропейської країни брали участь у Лізі Чемпіонів. Ними стали представники України – київське "Динамо” і донецький "Шахтар”. Збірна України у відбіркових іграх чемпіонату світу почали з поразки від поляків вдома, але потім одержала дві перемоги на виїзді над норвежцями і вірменами.
2001. Уперше за останні 8 років у чемпіонаті України була конкуренція в боротьбі за перше місце. У драматичній боротьбі київське "Динамо” на самому фініші на одне очко обійшло "Шахтер”. Восени "Динамо” знову брало участь у Лізі Чемпіонів. Збірна України зайняла друге місце у відбірковій групі чемпіонату світу і втретє підряд виступала в іграх плей-офф, знову програвши – цього разу Німеччині (1:1 і 1:4).
2002. Помер великий тренер Валерій Лобановский. Чемпіоном України вперше став донецький "Шахтар”, обігравши у вирішальному матчі на своєму полі в передостанньому турі свого конкурента – київське "Динамо”. "Шахтар” виграв і Кубок країни, також обігравши у фіналі київське "Динамо”.
2003. Звання чемпіона України повернуло собі київське "Динамо”, Кияни виграли і Кубок країни, у фіналі обігравши знову ж "Шахтар”. Збірна України, що роздирається зміною поколінь і травмами ведучих гравців, незважаючи на непогані матчі з іспанцями та з майбутніми чемпіонами континенту греками, утративши масу очок з аутсайдерами, провалила відбірковий турнір, зайнявши лише 3-і місце в групі.
2004. Київське "Динамо” знову стало чемпіоном. А в Лізі Чемпіонів вдруге в історії взяли участь два українських клуби. Другим став донецький "Шахтар”. Обоє учасника зайняли 3-і місця і перейшли в Кубок УЄФА. Збірна України відмінно почала відбірковий турнір чемпіонату світу, крім того зігравши внічию в Данії і розгромив у гостях третього призера минулого Мундиаля Туреччину.
2005. Збірна України пройшла відбірковий турнір чемпіонату світу і вийшла з першого місця,залишивши позаду Туреччину,Грецію і Данію.Київське "Динамо” програло в другому кваліфікаційному раунді Ліги Чемпіонів швейцарському "Туну” і не потрапило в груповий раунд ліги чемпіонів. Чемпіоном України вдруге став донецький "Шахтар” .
2006. Збірна України уперше брала участь у фінальному турнірі чемпіонату світу . Вийшовши з групи наша збірна здолала в 1/8 Швейцарію по пенальті 3:0. А у чвертьфіналі програла Італії з рахунком 3:0. У груповому турнірі Ліги Чемпіонів брали участь два клуби – донецький "Шахтар” зайняв 3-і місце і перейшов у Кубок УЄФА, а київське "Динамо” виявилося на останньому, 4-м місці у своїй групі. Чемпіоном України другий рік підряд став донецький "Шахтар”.
2007. Київське "Динамо” стало чемпіоном України. Також кияни виграли Кубок країни. В Лізі чемпіонів у свої групах Динамо та Шахтар зайняли останні місця, не потрапивши навіть до Кубку УЄФА. Збірна України провалила відбір на Євро-2008, зайнявши 4-е місце в групі, пропустивши вперед італійців, французів та шотландців. Важливою подією для українців в цьому році стало те, щоУкраїна разом із Польщею виграли тендер за проведення чемпіонату Європи,що відбудеться у 2012 році.

Матеріали :

http://www.wikipedia.org/

var container = document.getElementById('nativeroll_video_cont'); if (container) { var parent = container.parentElement; if (parent) { const wrapper = document.createElement('div'); wrapper.classList.add('js-teasers-wrapper'); parent.insertBefore(wrapper, container.nextSibling); } }

Історична довідка українського футболу»